Ежедневные новости Главные новости дня России,Украины

Сброс настроек

Сбросить Добавить Ежедневные новости в закладки (избранное).  
Добавить в избранное

Стихи Леси Украинки, помогающие выстоять в сложные времена

  • Стихи Леси Украинки, помогающие выстоять в сложные времена
  • Смотрите также:

Леся Украинка была писательницей с необычайной силой духа. Несмотря на тяжелую болезнь, она не только сама искала во всем позитив, но и заряжала им целый народ. Сила духа была заложена в ней с рождения, и не потускнела до самой последней секунды жизни.
Contra spem spero!
Гетьте, думи, ви, хмари осінні!Бож тепера весна золота!Чи то так у жалю, в голосінніПроминуть молодії літа?
Ні, я хочу крізь сльози сміятись,Серед лиха співати пісні,Без надії таки сподіватись,Жити хочу! Геть думи сумні!
Я на вбогім, сумнім перелозіБуду сіять барвисті квітки,Буду сіять квітки на морозі,Буду лить на них сльози гіркі.
І від сліз тих гарячих розтанеТа кора льодовая, міцна,Може квіти зійдуть, і настанеЩе й для мене весела весна.
Я на гору круту крем’януюБуду камінь важкий підіймать,І, несучи вагу ту страшную,Буду пісню веселу співать.
В довгу, темную нічку невиднуНе стулю ні на хвильку очей,Все шукатиму зірку провідну,Ясну владарку темних ночей.
Так! Я буду крізь сльози сміятись,Серед лиха співати пісні,Без надії таки сподіватись,Буду жити! — Геть думи сумні!

Як дитиною, бувало...
Як дитиною, бувало,Упаду собі на лихо,То хоч в серце біль доходив,Я собі вставала тихо.
Що, болить? – мене питали,Але я не признавалась –Я була малою горда, –Щоб не плакать, я сміялась.
А тепер, коли для менеЖартом злим кінчиться драмаІ от-от зірватись маєГостра, злобна епіграма, –
Безпощадній зброї сміхуЯ боюся піддаватись,І, забувши давню гордість,Плачу я, щоб не сміятись.
Мій шлях
На шлях я вийшла ранньою весноюІ тихий спів несмілий заспівала,А хто стрівався на шляху зо мною,Того я щирим серденьком вітала:Самій не довго збитися з путі 8a58 ,Та трудно з неї збитись у гурті.
Я йду шляхом, пісні свої співаю;Та не шукайте в них пророчої науки, –Ні, голосу я гучного не маю!Коли ж хто сльози ллє з тяжкої муки, –Скажу я: Разом плачмо, брате мій!З його плачем я спів з’єднаю свій,
Бо не такі вже гіркі сльози – спільні.Коли ж на довгому шляху прийдетьсяМені почути співи гучні, вільні, –В моїй душі для них луна знайдеться.Сховаю я тоді журбу своюІ пісні вільної жалем не отрую.
Коли я погляд свій на небо зводжу, –Нових зірок на йому не шукаю,Я там братерство, рівність, волю гожуКрізь чорні хмари вглядіти бажаю, –Тих три величні золоті зорі,Що людям сяють безліч літ вгорі…
Чи тільки терни на шляху знайду,Чи стріну, може, де і квіт барвистий?Чи до мети я певної дійду,Чи без пори скінчу свій шлях тернистий, –Бажаю так скінчити я свій шлях,Як починала: з співом на устах!
Скрізь плач, і стогін, і ридання...
Скрізь плач, і стогін, і ридання,Несмілі поклики, слабі,На долю марні наріканняІ чола, схилені в журбі.Над давнім лихом УкраїниЖалкуєм-тужим в кожний час,З плачем ждемо тії години,Коли спадуть кайдани з нас.Ті сльози розтроюдять рани,Загоїтись їм не дадуть.Заржавіють від сліз кайдани,Самі ж ніколи не спадуть!Нащо даремнії скорботи?Назад нема нам воріття!Берімось краще до роботи,Змагаймось за нове життя!
До товаришів
О, не забуду я тих днів на чужині,Чужої й рідної для мене хати,Де часто так приходилось меніПекучу, гірку правду вислухати.Уперше там мені суворії питанняПеред очима стали без покрас;Ті люди, що весь вік несли тяжке завдання,Казали: Годі нам, тепер черга на вас,На вас, робітники незнані, молодії…Та тільки хто ви, де? Подайте голос нам.Невже ті голоси несміливі, слабкії,Квиління немовлят – належать справді вам?Невже на всі великії події,На все у вас одна відповідь є –Мовчання, сльози та дитячі мрії?Більш ні на що вам сили не стає?Невже се так?.. Я мовчки все приймала;Чим мала я розбить докори ці?Мов на позорищі прикута я стояла,І краска сорому горіла на лиці…Що ж, браття, мовчите? Чи втішені собою,Що вже й докори сі вас не проймуть?Чи так задавлені неволею, журбою?Чи, може, маєте яку яснішу путь?Подаймо їм великую розвагу,Скажім і докажім, що ми бойці сами;А ні, то треба мать хоч ту сумну одвагу –Сказать старим бойцям: не ждіть, не прийдем ми!
Источник: kp.ua

Самое читаемое сегодня


Категория: Новости музыки | |

Подписка на RSS рассылку Стихи Леси Украинки, помогающие выстоять в сложные времена


Написать комментарий

Оставлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.